29 січня 1918 року - страшний бій більшовицьких військ генерала Михайла Муравйова із загонами УНР у полі біля залізничної станції Крути (Чернігівщина, за 130 км від Києва).

4-тисячній російській армії протистояло близько 600 українських вояків, із яких понад три сотні - національно свідомі київські студенти Й гімназисти. Бій набув в історії особливого значення завдяки героїзму української молоді, яка виконала наказ і захистила підступи до Києва, стримавши ворога протягом доби. 

Червоні втратили близько 300 бійців. Оборонці надвечір почали відступ у напрямку Києва, аби не потрапити в оточення. Командир студентської сотні сотник Омельченко вирішив спочатку багнетною атакою відбити ворога, а вже потім відходити. Атака виявилася невдалою, адже юнакам протистояли професійні вояки. Сотня зазнала втрат, загинув і сам Омельченко, однак допомога молодого резерву не дала більшовикам оточити та знищити студентів. Забравши вбитих і поранених, українське військо відходило до ешелону. Росіяни не змогли продовжувати наступ на Київ того дня - через суттєві втрати й розібрану залізницю.

Коли близько 17-ї години зібралися всі українські підрозділи, виявилося, що не вистачає однієї чоти студентів, яка стояла найближче до станції: у сум'ятті бою в полон потрапив розвідувальний взвод (близько 30 осіб). Відступаючи у сутінках, хлопці втратили орієнтир та вийшли просто на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Аби помститися за свої значні втрати, більшовики спочатку познущалися із 27 полонених, а потім їх повбивали (розстріляли чи закололи багнетами). Учень 7-го класу Григорій Піпський перед розстрілом перший почав співати "Ще не вмерла Україна", і решта студентів підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих. 
27 замордованих із почестями перепоховали в Києві на Аскольдовій могилі 19 березня 1918 р. 
Трагічна загибель студентського загону під Крутами стала символом патріотизму і жертовності в боротьбі за незалежну Україну. Павло Тичина присвятив полеглим свій вірш "Пам'яті тридцяти". 
Насправді, всупереч усталеній думці, бій під Крутами не був поразкою українців, адже студенти й гайдамаки виконали наказ, затримавши ворога, зі значно меншими - в порівнянні з більшовиками - людськими втратами. 
Відомі імена полеглих: сотник Андрій Омельченко, Володимир Шульгин, Лука Дмитренко, Микола Лизогуб, Олександр Попович, Андріїв Божко-Божинський, Ізидор Курик, Олександр Шерстюк, Головощук, Чижів, Кирик, Андрій Соколовський, Микола Корпан, Микола Ганкевич, Євген Тарнавський, Гнаткевич, Григорій Піпський.

Пам’ятаємо!